Уголок поэзии адского шапито, или сага о Шкиромые

Русскоязычным небилингвам данную поэзию читать, наверное, будет совсем сложно, но можете попробовать. А пока, малята, загадка: вы все знаете Шкиромыя. Просто все. А если вам кажется, что не знаете – то вы сильно ошибаетесь.

Портрет героя будет далее.

Простирадло – утікало,
І білизна – хай їй грець,
І матрасик, мов карасик,
Від мене забрався геть.
Я за мапу – мапа в шафу,
Я за пензлик – той нишком
І сховався під ліжком.
Я хочу поїсти сало,
Відрізаю шмат чималий,
Але кляті ті шмати
Від мене – під три чорти.
недолугі,
І чому всі речі вщерть
Заюрмились, схаменулись
І сягнули шкереберть.
Чобітки за рушниками,
Рушники за мотузками,
Мотузки за чобітками,
Все батьківське надбання
Шаленіє, скаженіє
І тікає навмання?
Раптом просто із горища
Клишоногий, наче рак,
Шкутильгає водомийник
І до мене мовить так:
Ти гидкеє, ти бруднеє,
Неохайне поросятко,
Ти брудніш за сміттєзбірник,
У люстерко подивись!
У тебе вапно на оці,
У тебе г… на боці,
У тебе такі капиці,
Що іздерлись ногавиці!
Навіть, навіть ногавиці
Від тебе забрались геть!
Дуже рано на світанку
Миють личко каченята
Й пташенята,
І шпачки, і пацючки.
Ти єдиний не помився
І бруднечею лишився,
Тож забрались від бруднечі
І панчохи, й чобітки.
Я – шановний водомийник,
Славнозвісний шкіромий,
Водомийників керівник
І мочалок ланковий!
Ледве гепну я ногою,
І покличу козаків,
Водомийники юрбою
Всі візьмуть напоготів.
Закатують, відшматують
Неохайних дітлахів.
І прочуханку жорстоку
Запровадять над тобою,
У Матвіївську затоку
Вмить занурять з головою!
Замантулив в мідний таз,
Заволав “Кара – барас!”
Тої ж миті мило, мило
Зась! – в волосся – мити зілля,
Гілля, рілля і бадилля
Підбадьорює:
“Мию, мию сажотруса
Пильно, щільно,
Чисто, густо!
Буде, буде сажотрус
Чистий, мов різдвяний гусь”.
Тут мочало причвалало
І мерщій малечу мить.
Ось вовтузить, мов шибало
І волає, і ганьбить.
Від збентежених мочалок
Я мерщій, немов від палок,
І вони чимдуж загалом
Нижнім Валом, Верхнім Валом.
Я до Бабиного Яру,
Навпростець я повз кошару,
А вони – чезез мури,
Як підступи ї щури.
Тут назустріч мій коханий,
Мій улюблений кацап,
Він з Альошею і Ванєй
Прямував, неначе цап,
І мочалку, наче галку,
Він щелепами цап-цап!
А затим ногами він затупцював
І руками він мене відлупцював
“Уходи-ка ты домой”, – він
мовляв,
“Да лицо своё умой”, – він
мовляв,
“А не то как налечу”, – він
мовляв,
“Растопчу и проглочу”, – він мовляв.
Я по вулицях борснувся
підтюпцем,
Втік до водомийника кінець
кінцем.
Милом мивсь, цеберком грюкав,
Як ударник п’ятиріччя.
І багнюку, і гівнюку
Відокремив від обличчя.
Тої ж миті капелюх
Сів на мене проміж вух,
А за ним цукерок купа:
“З’їж мене, малеча любо!”
А за ними сала шмат:
“Поласуй мене, мій брат!”
Ось і зошит повернувся,
Ось і коник без візка,
І абетка з інглиш мовой
Станцювали гопака.
Шанобливий водомийник,
Славнозвісний шкіромий,
Водомийників керівник
І мочалок ланковий
Закружляв мене у танку
І, кохаючись, мовляв:
“Ти тепер мені приязний,
Ти тепер мені люб’язний,
Тож нарешті ти, бруднеча,
Шкіромия вшанував!”
Треба, треба, треба митись
Вдень і ввечері – то ж ба!
Неохайним сажотрусам
Ой ганьба, ганьба, ганьба!
Хай живе рушниченько
пухкенький
і мило духмяне, мов ненька,
і кістковий гребінь,
і голярський камінь!
Тож мийся, підмийся, голись!
Пірнай, виринай, не барись!
У лазні, ставку, на болоті,
В Гнилім Тикичу,
що в Кам. Броді,
В Криму і в Карпатах
Усюди й завжди
Вкраїні хвала – і воді!

Переклад з рос. Олександра Тарасенка,
серпень 1993 р.